Моя мелодия души...

***

Виталий Пронько



Так боляче, коли побачу,
Як мати позбавляється дитя,
Буває, інколи і сам заплачу
Через жорстокість від життя.

Душа болить за тяжко хворих
На рак, туберкульоз, усіх:
Старих, безпомічних і кволих,
За тих, хто вже забув про сміх.

Хвороба так їх полонила,
Що й не відпустить ні на мить!
Та доля духу не зломила,
Бо прагнуть вони й далі жить.

І волю їхню не зламати,
Бажання жити – назавжди.
Мені так щиро хочеться сказати ;
Своєї не спиняйте, ви ходи!

 

 



Обновлен 15 ноя 2012. Создан 07 ноя 2012



  Комментарии       
Имя или Email


При указании email на него будут отправляться ответы
Как имя будет использована первая часть email до @
Сам email нигде не отображается!
Зарегистрируйтесь, чтобы писать под своим ником